Під час вирощування винограду у мене нерідко виникають питання, на які не можу знайти відповіді. Одне з них — чи потрібно стежити за температурою в ямі, куди висаджують виноградний чубук? Адже коли на поверхні грунту температура, скажімо, вище 15оС, у ямі вона може бути лише 9—11оС. Як це позначиться на саджанці? Якою має бути температура для нормального утворення калюсу і зачатків коренів на чубуках та саджанцях? Можливо, потрібно розігрівати грунт у посадковій ямі?
Л. Фещенко, м. Черкаси
Починають висаджувати саджанці зазвичай напровесні, коли дозволяє грунт вийти у поле, і закінчують не пізніше 10—15 травня. У південних регіонах, де зима м’яка, садити можна і восени. Щоб висадити саджанці винограду, не обов'язково чекати, коли грунт на рівні кореневої системи прогріється вище 10оС, коли починають активно «працювати» корені рослини. А от під час висаджування щеплених чубуків після стратифікації, такої температури недостатньо. Потрібно стежити, щоб грунт був прогрітий понад 10оС, інакше зачатки коренів і калюсні тканини у холодному грунті гинуть. Тому необхідно якомога раніше і швидше розігріти грунт у посадковій ямі. Окремі виноградарі навіть застосовують контейнерний спосіб садіння чубуків на постійне місце з попереднім розігріванням грунту під мікропарничком. Для поліпшеного розвитку саджанців під час садіння і поливів слід користуватися теплою водою з температурою 20—25оС, яка підігріта штучно чи постояла вдень на сонці.
У мене на ділянці росте кілька сортів, що мають великі грона і ягоди. Підкажіть, будь ласка, потрібно залишати грон і суцвіть на пагоні, щоб кущі не відставали в рості і не затягувалося достигання ягід. Які саме суцвіття краще видаляти і коли необхідно їх проріджувати?
О.Геращенко,Київська обл.
Вирощування столових сортів винограду, особливо великоплідних та більш пізнього строку достигання, вимагає особливої уваги щодо виконання агротехнічних заходів. Неабияке значення має правильне навантаження кущів пагонами і врожаєм. Так, недовантаження кущів призводить до зниження врожаю, збільшеного пагоноутворення, їхнього жирування, слабкого визрівання лоз, а відтак і сильнішого пошкодження їх морозом. Перевантаження врожаєм і пагонами спричинює слабке цукронакопичення в ягодах, пізніше достигання врожаю і слабкий ріст пагонів, що також негативно позначається на їх перезимівлі. На кожному кущі винограду за віялового формування в укривній зоні Київської області може бути по чотири рукави і на кожному рукаві по плодовій ланці, яке складається із сучка заміщення (2—3 вічка) і плодової стрілки (7—8 вічок для великоплідних сортів). Отже, під час обрізування на кущі залишають до 36—40 вічок. З них 20—30% не розвиваються після зимівлі і на кущі виростає 18—25 зелених пагонів. Приблизно 50% з них плодоносні і кожен плодоносний пагін у середньому несе півтора грона. Неважко підрахувати, що на кущі буде приблизно 20 грон. Для великоплідних сортів для цієї зони це, вважаю, забагато. На один кущ слід залишати 15—16 грон. Тоді якщо маса одного грона становитиме приблизно 400 г, з куща можна зібрати 7—8 кг ягід. Для регулювання навантаження обламують слабкі пагони і видаляють пагони на багаторічній деревині (якщо вони не потрібні для заміни рукава). Зелені пагони обламують, коли вони досягнуть довжини 10—15 см. Якщо необхідно видалити суцвіття, то видаляють розташоване вище. Проріджують після зав’язування ягід, видаляючи, як правило, нижню частину грона або у занадто щільних грон вирізують частину ягід, щоб уникнути їх деформації у гроні. Після цього агрозаходу ягоди розвиваються більшими і краще накопичують цукор. Щоб краще визрівали грона видаляють старі листки, що затуляють грона від сонячного проміння. Освітлені сонцем ягоди у білоплідних сортів набувають приємного золотистого засмагу, швидше достигають і накопичують більше цукру. У районах північного виноградарства, зокрема у Київській області, доцільно виконувати такі агротехнічні заходи, як чеканка, пасинкування, кільцювання пагонів. Чеканять пагони на початку достигання винограду: у білоплідних сортів — коли починає розм’якшуватися ягода, у сортів із забарвленими ягодами – після того як з’явиться забарвлення. Видаляють приблизно 25—30 см верхньої частини пагонів з молодими листочками, які витрачають значну кількість поживних речовин. Чеканка сприяє відтоку поживних речовин до грон і нижче розташованих вічок пагона, що прискорює достигання ягід винограду і поліпшує визрівання лози. Чеканку роблять на сильнорослих кущах, довжина пагонів яких перевищує 1 м. Пасинкування виконують у міру росту пагонів, видаляючи пагони другого порядку, розташовані у пазухах зелених листків. Краще пасинки прищипувати, залишаючи на них 1—2 листки, які будуть живити зимуюче вічко, що призведе до повнішого визрівання лози і доброї диференціації зачатків суцвіть у бруньках. У випадку, коли кущі з якихось причин залишилися недовантажені пагонами і врожаєм і відбувається активний ріст основних пагонів та пасинків, то найбільш розвинуті пасинки слід залишати і наступного року їх можна використовувати для формування кущів і як сучки заміщення та стрілки плодоношення. Для поліпшеного формування грона і його визрівання застосовують кільцювання зеленого плодоносного пагона до цвітіння винограду. З цією метою видаляють кільце кори завширшки 3—10 мм нижче суцвіття (можна просто м’яким дротом щільно перетягнути зелений пагін). Це дає змогу на 15—30 днів затримати відтік поживних речовин донизу і спрямувати їх до суцвіть, що сприятиме кращому зав’язуванню ягід, їх формуванню і більш ранньому достиганню (на 10—15 днів). Не слід кільцювати пагони, розташовані на сучках заміщення, які використовуватимуться наступного року як плодова ланка.
Розкажіть, будь ласка, коли вперше необхідно підв’язувати пагони.
О.Пекур, Одеська обл.
Вперше зелені пагони підв'язують перед цвітінням. Це пов’язано з тим, що потім їх потрібно буде обприскувати до цвітіння. Поступово, у міру зростання, пагони підв'язують до другого, третього і четвертого дротів. А якщо з часом вони значно переростуть останній верхній дріт, тоді їх прив'язують горизонтально уздовж нього. Зелені пагони підв'язують також способом «вісімки». Необхідно стежити, щоб лоза не була дуже перетягнута. В одну петлю треба брати не більше 2-3 пагонів.
Часто в літературі можна зустріти вислів "жируюча лоза". Розкажіть, будь ласка, детальніше, що це таке. За яких умов пагін або лоза можуть стати жируючими і як цього уникнути?
М. Ковальчук, м. Кривий Ріг
Для нормального розвитку кущів необхідно дотримуватися правил виконання обов’язкових агротехнічних прийомів, зокрема обрізування надземної частини виноградної рослини. Кущі різних сортів мають різну силу росту пагонів і врожайність. Фахівцями встановлено, якщо на кущі до осені виростають 8—10 пагонів завдовжки 80—120 см і завтовшки біля основи 7—12 мм, то такий кущ вважають нормально розвинутим. Навесні під час обрізування на ньому можна залишити повноцінне навантаження вічками, а відтак і отримати добрий урожай ягід. Проте в окремі роки, особливо після суворих зим, спостерігається значна загибель вічок — до 60—80 %. Під час обрізування такий кущ не можна на повну силу навантажити вічками. Тоді розвивається недостатня кількість зелених пагонів, а коренева система залишається сильною. Вона несе до надземних частин рослини багато вологи і поживних речовин, від чого зелені пагони починають «жирувати» – сильно рости і до осені виростають завдовжки до 2—2,5 м і завтовшки понад 13 мм. Такі пагони і називають жируючими. Вони мають сильно розвинену серцевину, тому всередині неначе порожньотілі – соломисті. Вони менш плодоносні і не такі стійкі до несприятливих умов зими – морозу, різких перепадів температури. Кущі, що мають жируючі пагони, з року в рік недовантажуються і не дають бажаного врожаю. Щоб такого не відбувалося, коли жируючі пагони виростуть до 10—15 см, необхідно їх прищипувати, тоді розвиватимуться пасинки, за рахунок яких і підвищують навантаження під час весняного обрізування. Після чого кущі будуть нормально розвиватися. Пагони, що жирують, не слід також використовувати для формування штамбів, рукавів. Це тільки зашкодить розвитку кущів.
Взимку на двох кущах винограду у мене вимерзли корені. Як вилікувати рослини?
Р.Мусійчук, Харківська обл.
Якщо на кущах вимерзли корені у верхніх шарах ґрунту, це не становить особливої небезпеки для куща з добре розвинутою кореневою системою. Без таких тонких (до 2,5 мм) коренів він розвиватиметься й далі. А от пошкодження товстіших коренів, які розташовуються у глибоких шарах ґрунту, є справді небезпечним. У цьому випадку слід застосовувати заходи, які сприяли б прискореному відновленню кореневої системи. Необхідно, зокрема, виконати глибоке внесення добрив (головним чином органічних). За недостатнього зволоження ґрунту підживлюють рідкими розчинами. Окрім того, такі кущі не слід перевантажувати вічками, хоча не бажано і зменшувати їхню кількість більш як на 25—35 % порівняно з оптимальною.
Я винороб-початківець, тому звертаюся до вас із запитанням.Під час виготовлення вина в домашніх умовах у мене виникла проблема. Виявляється, не всі ягоди та плоди однаково добре “віддають” сік. Чи можна цьому якось зарадити?
С.Михайленко,м.Кривий Ріг
М’язга таких плодів і ягід як сливи, алича, горобина, ожина, чорниці, вишні, аґрус, смородина важко віддає сік. Тому краще до неї додавати 25 % гарячої води з температурою 65-70оС. Суміш ретельно перемішують і підігрівають при такій температурі протягом 25-30 хвилин. Потім знімають з вогню, дають охолонути приблизно до 30-40оі лише після цього м’язгу пресують. Її також можна підігріти, опустивши посуд у каструлю з гарячою водою. Сік, який вичавлюють, має насичене гарне забарвлення і приємний аромат.
З чого починається створення форми?Розкажіть, будь ласка, з чого починається створення форми куща. Можливо, існують якісь певні особливості.
Ф.Крячко, м.Канев
Безумовно, створення форми починається з виведення штамба. Для цього протягом перших двох років життя на кущі вирощують один або два (відповідно до кількості штамбів) найрозвинутіших пагони. Щоб стимулювати їхній сильний ріст, під час обрізування залишають по 2—3 вічка. Варто також застосувати кореневе підживлення рідкими добривами. При виконанні зелених операцій видаляють пасинки, а пагонам відразу надають вертикального положення, підв'язуючи їх до кілків або до дроту шпалери. З метою прискорення виведення форми після досягнення пагонами необхідної для створення штамба довжини, їхні верхівки прищипують, внаслідок чого розвиватимуться пасинки на верхівках пагонів. Наступного року їх використовують для формування основи кордонів або рукавів, залишаючи на них по 3—4 вічка. Згодом, у наступні роки, кордони або рукави дорощують у довжину до середини відстані між сусідніми кущами. Але не слід забувати своєчасно видаляти всі бокові пагони у зеленому стані на штамбах, бо запізніле зрізування їх секаторами призводить до утворення ран, які послаблюють ріст кущів і зменшують їх довговічність.
Минулого року наші яблуні вродили на славу — і самі куштували, і сусідам роздавали. А ще вирішили зробити яблучне вино. Щоправда, вийшло воно у нас посереднє за смаком. Розкажіть, будь ласка, чи всі сорти яблук можна використовувати для виготовлення вина? І, мабуть, є ще якісь секрети, які слід враховувати.
І.Скурихін,Миколаївська обл
Якщо у вас обмежена кількість цукру, то для виготовлення яблучного вина краще брати найцукристіші сорти яблук. Хоча використовувати можна будь-які, навіть дички, але тоді треба додавати набагато більше цукру. Щодо особливостей, то процес отримання яблучного вина відзначається повільним початком бродіння. Це пояснюється тим, що вміст азотистих речовин у соку незначний порівняно з іншими плодами. Фахівці радять змішувати яблучний сік з іншими. Наприклад, вишневим, малиновим, черешневим, сливовим або чорносмородиновим, які багатші на білок. Співвідношення – 2:1 або 3:1. Таке змішування соків, крім цього, позитивно впливатиме у майбутньому на стабільність вина.
Шановна редакціє! Звертаюся до вас із проханням. Розкажіть, будь ласка, у чому переваги високоштамбового виноградника.
В.Терещенко,Черкаська обл.
Високоштамбовий виноградник має багато переваг. Тут створюються сприятливі мікрокліматичні умови. Зокрема, раціональне розміщення пагонів і листя позитивно впливає на їхнє освітлення, збільшується енергія фотосинтезу, посилюється провітрювання кущів, а відтак, зменшується ураження кущів такими хворобами як мільдью та сіра гниль. Обсяг багаторічної деревини на високоштамбовому винограднику значно більший, що сприяє збільшенню запасу поживних речовин, які підвищують плодоносність пагонів. Лози виноградних кущів та вічка стійкіше переносять зниження температур завдяки доброму визріванню пагонів і вищому розташуванню від землі основної маси приросту, де створюється порівняно кращий температурний режим повітря взимку. Менш небезпечними також стають ранні осінні та пізні весняні приморозки, бо температура повітря на висоті 100-120 см від землі звичайно вища, ніж на поверхні ґрунту. За високоштамбової системи формування можна звести до мінімуму виконання таких операцій із зеленими частинами куща, як прищипування верхівок пагонів, чеканка, а інколи й обламування пагонів.
Хочу отримати детальну консультацію спеціаліста з питання, яке мене дуже цікавить: коли найкраще проводити вологозарядковий полив і для чого він потрібен?
О. Петрова,Херсонська обл.
Виноград в Україні вирощують здебільшого в зоні посушливого землеробства. Це рослина, яка значно краще від інших сільськогосподарських культур витримує посуху, але чутливо реагує на зрошення — врожайність кущів підвищується у 1,5—2 рази порівняно з богарним виноградарством. В Україні академіком А.Д.Лянним і доктором сільськогосподарських наук І.В.Шевченко в ІВіВ ім. В.Є.Таїрова розроблена технологія вирощування зрошуваного виноградника, згідно з якою встановлено, коли саме вегетаційні та вологозарядкові поливи є найнеобхіднішими для виноградних рослин. У практиці застосовують різні види поливів: по борознах, борознах-щілинах, дощування, підземне і крапельне зрошення. Найпоширенішим з них є полив по борознах, але найефективнішим – крапельне зрошення, яке забезпечує отримання врожаю до 20 т з 1 га за найменших витрат води. Для отримання високих урожаїв винограду (15—25 т/га) необхідно від 4,5 до 6 тис. м3/га води. Найбільша потреба його у воді спостерігається приблизно з другої половини червня до вересня, тобто у період інтенсивного росту і початку достигання ягід. За вегетацію звичайно поливають 2—3 рази: двічі ранні й середні сорти й тричі —пізні. На звичайних та південних чорноземах норма поливу коливається у межах від 870 до 900 м3/га, на супіщаних, дерново-піщаних ґрунтах – від 530 до 870 м3/га. Вперше поливають після закінчення цвітіння винограду, тобто приблизно в середині червня, вдруге – у другій декаді липня, втретє – у першій—другій декадах серпня. Не слід поливати виноград під час достигання ягід, оскільки закінчується ріст шкірки ягоди. І коли кущі рясно полити, то під натиском вологи ягоди збільшуватимуться, їхня шкірка почне тріскатися, що призведе до масового гниття винограду. Як зазначалося вище, найбільша потреба винограду у воді припадає на літньо-осінній період. Восени ґрунт на ділянці після збирання врожаю має дуже низький запас вологи. Тому виноградники часто входять у зимовий період з великим дефіцитом вологи, що негативно позначається на перезимуванні кущів — ґрунт легко і глибоко промерзає, пошкоджуючи кореневу систему рослин. Відбувається також зимове висушування надземного приросту кущів, внаслідок чого навіть за незначного зниження температури пошкоджуються центральні найплодоносніші бруньки і луб однорічних пагонів. Ось чому за технологією, розробленою відомими фахівцями, передбачено вологозарядковий полив, який сприяє пом’якшенню мікроклімату на винограднику, забезпечує краще перезимування кущів і постачає достатню кількість вологи рослинам у ранньовесняний період, коли їм необхідно багато вологи і поживних речовин для початкового росту коренів, розвитку молодих зелених пагонів і формування майбутнього врожаю. Глибина зволоження ґрунту за вологозарядкових поливів становить 1,2—1,5 м, за вегетаційних – 1 м. Вибираючи ділянку під зрошуваний виноградник, слід визначити і обов’язково врахувати глибину залягання підґрунтових вод. На супісках це, як правило, 2,5—3 м, на легких середньосуглинкових ґрунтах – 3—4, на важких суглинкових – 5—6 м. На звичайних і південних чорноземах під плантаж вносять 50—60 т/га органічних добрив, 2—3 т/га суперфосфату, 1,5—2 т/га калійної солі. Площа живлення рослин залежить від сили росту кущів певного сорту і становить 3—3,5 х 1,5—2 м. Формування – кордон з висотою штамба 70—120 см. На зрошуваних виноградниках навантаження кущів вічками має бути вище у 1,5—2 рази порівняно з незрошуваними. Обламування зайвих пагонів, здебільшого безплідних, і чеканка зеленого приросту є обов’язковими агрозаходами. Щоб отримувати врожай близько 15 т/га, на південних чорноземах необхідно раз на два роки вносити 30 т/га перегною і щороку 6 ц/га суперфосфату, 4,5 ц/га сірчанокислого амонію і 3 ц/га калійної солі. Одночасно з поливами вносять 30—35 кг/га азоту, фосфору, калію. Бажано ще здійснювати позакореневе підживлення основними добривами та мікроелементами у звичайних дозах.
|
