Шановна редакціє! Я багато читала про необхідність реконструкції виноградних насаджень. Розкажіть, будь ласка, про спосіб відведення здерев'янілою лозою. Гадаю, така інформація стане у пригоді багатьом виноградарям-початківцям.
Д.Тарасюк, м. Одеса
Для відведення здерев’янілою лозою застосовують кущі основного сорту. Рослини вибирають здорові, з високою врожайністю, які ростуть неподалік від місць заміни. Восени, після закінчення вегетації, укладають здерев'янілі відсадки, підв'язуючи лози до верхнього дроту або кілка, а після обрізування куща починають їх укладати. Лози для відсадків вибирають ближче до поверхні ґрунту і краще, коли вони розташовані з боку майбутнього куща. Від маточного куща в напрямку до вибраного місця викопують канаву з таким розрахунком, щоб укладена лоза не пошкоджувалася під час обробітку ґрунту в рядах. Але в будь-якому випадку відсадки бажано укладати тільки в напрямку ряду. Копаючи канави, на дно кидають 1—2 лопати перепрілого гною і 100—150 г гранульованого суперфосфату, перемішують добрива з землею (на щеплених виноградниках цього робити не варто, бо немає потреби стимулювати розвиток кореневої системи відсадків, які упродовж усього свого життя живляться від материнських кущів). Чим менше коренів на відсадках, тим краще. Потім лозу укладають в канаву і кінець її виводять на місце, де повинен бути новий кущ. Над поверхнею землі залишають кінець пагона з 3—4 вічками, а решту вічок осліплюють. Канаву спочатку наполовину засипають землею з верхніх шарів ґрунту і старанно її утоптують, а потім виливають у неї не менше відра води (якщо відведення роблять навесні). Коли ґрунт вбере воду, канаву засипають повністю. Якщо відсадок укладають восени, на пагін, залишений над поверхнею ґрунту, насипають горбик землі заввишки 20—25 см. У перший рік відсадок утворює 2—4 пагони і дає врожай. На другий рік приступають до формування нового куща, збільшення навантаження якого повинно відбуватися поступово, бо корені материнського куща з кожним роком мають забезпечувати живлення все більшої кількості пагонів. Поліпшення умов росту материнського куща, зокрема удобрення, підживлення, зрошення тощо, прискорює ріст і формування відсадка, а також збільшення врожаю. У період сильного росту відсадка прищипують верхівки його пагонів для розвитку пасинків, а в період уповільненого росту — виконують чеканку пасинків, щоб вони краще визрівали. Використовуючи основні пагони і пасинки під час обрізування, можна закінчити формування таких кущів за 2—3 роки. На щеплених виноградниках не слід відводити від куща більше одного відсадка. Слід зазначити, що при відкопуванні кущів після зимових морозів в укривній зоні необхідно бути дуже обережними, щоб не пошкодити відведену лозу, для чого її позначають кілочками.
Мушу зізнатися, що мені не повезло при закладанні власного присадибного виноградника. Кілька років тому висадив три ряди молодих саджанців. Деякі з них загинули, окремі мають хворобливий вигляд або життя в них ледь жевріє. Я довго розмірковував, аналізував, чому так сталося, але, як кажуть, сльозами горю не допоможеш. Отож, порадьте, що мені тепер робити, аби запобігти такій прикрості.
А.Черевацький,м. Харків
Щоб мати високоврожайні виноградні насадження, виноградар повинен потурбуватися про створення нормальної густоти насаджень у перші роки після садіння. І якщо через несприятливі умови зимівлі, ураження шкідниками чи хворобами окремі рослини загинули, на їхні місця підсаджують нові. У старих насадженнях також застосовують підсаджування за відсутності підряд кількох кущів або при наявності хворих чи неврожайних рослин тощо. Підсаджування на місця загиблих кущів починають восени. Для цього викопують великі ями (завглибшки і завширшки до 70 см), які залишають відкритими протягом усієї зими. Напровесні їх засипають землею. Під час садіння ями на цих місцях знову викопують, але вже маленькі, як при закладанні нового виноградника. На дно кожної з них вносять до 4—5 кг перегною й перемішують його з землею. При цьому необхідно стежити, щоб перегній не потрапляв безпосередньо на корені саджанців. Навесні на запланованих місцях висаджують першосортні саджанці, які обрізують залежно від сили їхнього росту на 3—5 вічок. Слід зазначити, що підсаджування на плодоносних виноградниках часто буває невдалим, якщо виноградар ставиться до роботи недбало, застосовує неякісний садивний матеріал або погано доглядає за висадженими рослинами під час вегетації. А ще завжди необхідно пам'ятати, що за підсаджування на старих виноградниках саджанці одразу потрапляють у несприятливі умови, оскільки ґрунт на таких ділянках пронизаний коренями сусідніх дорослих кущів. Вони частково забиратимуть у молодої рослинки вологу й поживні речовини, затінюватимуть її. Тому, як зазначалося вище, необхідно підбирати лише найрозвинутіші саджанці, старанно готувати їх до садіння і добре доглядати за ними.
Щоразу, підгортаючи кущі на своєму винограднику, замислююся, а чи правильно я це роблю. Нещодавно я одружився, вдвох із дружиною почали господарювати біля землі. Росте у нас виноград, різноманітна садовина і городина. Та оскільки досвіду мені ще бракує, хочу дізнатися, для чого потрібно підгортати кущі винограду і коли це краще робити.
Є.Слободенко,м. Кременчук
Підгортання винограду – це підсипання землі навколо куща для захисту його від заморозків, запобігання утворенню льоду і пошкодженню штамба. Підгортаючи кущі, привалюють пухкий ґрунт до основи стебел рослин. Завдяки цьому ґрунт добре прогрівається, відбувається його аерація, а зайва волога зникає. Підгортання кущів сприяє також накопиченню доступних рослинам поживних речовин. За весняних заморозків підгортання захищає від пошкоджень кущів винограду (а також троянд, картоплі, помідорів тощо). Однак цей агрозахід не завжди слід застосовувати. Так, якщо в ґрунті бракує вологи, то підгортання ще більше висушить його. Отже, за таких умов підгортати рослини не рекомендується. Кількість підгортань і час їх виконання залежать від біологічних особливостей рослин та грунтово-кліматичних умов того чи іншого регіону. Підгортати краще після дощу або поливу, одночасно розпушуючи ґрунт навколо рослин.
Нещодавно прочитала про те, що на різних за родючістю ґрунтах застосовують різні форми ведення кущів винограду. Чи й справді це так? Розкажіть, будь ласка, про це детальніше. І що ще слід враховувати, вибираючи висоту штамба, форму крони кущів?
С.Лисенкова,Вінницька обл.
При виборі висоти штамба, форми крони кущів, густоти їхнього садіння, підпор тощо обов’язково слід враховувати грунтово-кліматичні умови та біологічні особливості сортів винограду. Особливого значення при цьому набувають такі фактори, як рівень зниження температури, морозостійкість сорту, родючість ґрунту й вологозабезпеченість ділянки, плодоносність, сила росту кущів і здатність їх до накопичення багаторічної деревини та цукру в ягодах. Залежно від цих умов та їхнього взаємовпливу висота штамбів може бути різною — 20—25, 40— 60, 70—80 і 110—120 см, але умовам України найкраще відповідає висота 70—120 см. На бідних ґрунтах за нестачі вологи й при вирощуванні слаборослих сортів винограду створюють одноярусні кордонні або багаторукавні форми на штамбах заввишки 70—80 см. Пагони таких кущів підв'язують до вертикальної шпалери або протягують між дротами. Ширину міжрядь встановлюють 2,25—2,5 м, а відстань між кущами — 1,25— 1,5 м. Якщо індивідуальні особливості сорту й умови його вирощування сприяють доброму росту кущів, то виводять заввишки 110 —120 см один штамб з двома плечима або два штамби, кожен з яких має одне плече кордону завдовжки 60—70 см. На кожному плечі формують по 3—4 плодові ланки. На вертикальній шпалері й за вільного звисання приросту ширина міжрядь може становити 2,5—3 м, а відстань між кущами— 1,25—1,5 м (залежно від сили росту сорту). Якщо ж виноград вирощують на родючих ґрунтах і зрошуваних землях, то доцільно використовувати двоярусні кордонні й комбіновані форми, коли кожен ярус плодових ланок розміщують на самостійному штамбі (70 і 120 см), що йдуть від одного кореня. У цьому разі практикується густота садіння 3х1,25—2 м.
Шановна редакціє! На сторінках нашого журналу неодноразово зустрічав терміни “клон”, “клоновий добір”. Що вони означають?
Ф.Сторчак, м. Миколаїв
Клон (від грецьк. klon — гілка, паросток) — генотипно однорідне потомство однієї рослини, яку вегетативно розмножують. Однак ця однорідність є відносною через природні мутації, що відбуваються у межах клону. Сорт, що отримано шляхом добору культур, які вегетативно розмножуються, і являє собою розмножене потомство одного клону, називається сортом-клоном, для якого характерним є високий ступінь однорідності. Клоновий добір застосовують у селекції, зокрема у виноградарстві, завдяки чому вдається поліпшити деякі властивості того чи іншого сорту, наприклад його стійкість до хвороб тощо. Клоновий добір буває масовим та індивідуальним. За масового клонового добору потомства окремих рослин (клони), що виділилися, поєднують і висаджують на загальній ділянці, за індивідуального — роздільно (на окремі ділянки). Для подальшого розмноження беруть кращі рослини кращих клонів і т.д. Після закінчення селекційної роботи близькі за ознаками кращі клони поєднують і вони слугують початком нового сорту або використовуються для подальшого розмноження вихідного сорту із застосуванням масового клонового добору. Ефективність же індивідуального клонового добору значно вища за масовий, бо дає змогу оцінити особливості потомства кожної виділеної рослини.
Нерідко буває так: зібрали врожай, а його стільки, що й самі поласували, і сусідів пригостили, а з рештою що робити? От і вирішили ми сушити ягоди, використовуючи досвід наших прадідів. Вийшло, щоправда, не дуже добре, але й тому раділи. Розкажіть, будь ласка, про “ізюминки” приготування родзинок.
Д.Коваленко, м. Київ
На жаль, свіжий виноград доступний нам для споживання відносно короткий період часу, та й то лише у другій половині року. Тому щоб зберегти смачні й корисні ягоди і тим самим подовжити строк їхнього споживання, застосовують сушіння, що є чи не найстарішим способом збереження продуктів харчування. Воно, безперечно, має певні переваги перед іншими способами консервування. Адже за допомогою сушіння вдається зберегти у винограді цукри, органічні кислоти, мінеральні солі тощо. Найпростіший спосіб — повітряно-сонячний, коли ягоди сушать на відкритих майданчиках, дахах невисоких споруд, сараїв тощо. Виноград розкладають на фанерних чи металевих щитах, дерев'яних підносах або застосовують інші підручні матеріали. Слід зазначити, що такий спосіб має певні недоліки. Так, за повітряно-сонячного сушіннясушити доводитьсядовго. Окрім того, ягоди нерідко бувають не захищені від забруднення, комах, атмосферних опадів. Багато прикрощів можуть завдавати й оси. Вони дошкуляють виноградарям, виїдаючи м’якуш ягід кращих сортів винограду ще під час їхнього вирощування на кущах. А за час сушіння оси можуть повністю знищити ягоди. Ось чому повітряно-сонячний спосіб вимагає чи не постійної уваги господарів. Щоправда, нині науковцями і практиками розроблено багато різних видів сушарок, які, безперечно, стануть у пригоді садівникам-аматорам. Якщо ж купувати їх вам не по кишені, то пропоную дещо вдосконалити “дідівський” повітряно-сонячний метод сушіння. Зробіть самотужки просте пристосування-сушарку, основою якої буде піднос на ніжках для ягід, виконаний з гратчастого матеріалу, скажімо, з нержавіючої сталі з вічками 2—3 мм. Тоді повітряний потік проходитиме не тільки зверху, над виноградом, але й під ним, що сприятиме інтенсивнішому сушінню. Піднос встановлюють горизонтально або під кутом у бік сонця, щоб збільшити поверхню, куди потраплятимуть сонячні промені. Але тоді необхідно стежити, аби ягоди не поскочувалися. Щоб позбутися ос та інших комах, які пошкоджують виноград під час сушіння, можна використовувати марлю, якою накривають ягоди. Нагадаю, що сушарку краще встановлювати з південного боку будинку або іншої захисної споруди, тоді вплив північних вітрів буде значно меншим. Завдяки таким простим удосконаленням можна значно прискорити процес сушіння та підвищити якість готового продукту. І ще одне важливе питання. Не забувайте: сушені фрукти, і зокрема виноград, мають величезні й різноманітні цілющі властивості, особливо корисні вони для дітей, людей похилого віку і хворих на серцево-судинні захворювання.
Зустрічав у спеціальній літературі вираз – обпилення винограду. Поясніть, що він означає.
І.Леоненко, Херсонська обл.
Обпилення – це нанесення пилоподібних сухих препаратів (пестицидів) на рослини. Застосовують його з метою захисту від шкідників і хвороб, а іноді навіть і від бур’янів. Щоправда, цей агрозахід менше поширений, як обприскування, і застосовується значно рідше, хоча у тих регіонах, де вода, як кажуть, на вагу золота, він має ряд переваг. Щодо застосування на виноградниках, то тут ефективним є, наприклад, обпилення меленою сіркою від оїдіуму й кліщів. Оскільки сухі препарати, що наносяться на рослини, можуть зашкодити іншим рослинам або ґрунту, необхідно стежити, щоб “пилову хвилю” не знесло на інші частини ділянки. Обпилення виконують у ранкові або вечірні години і за відсутності вітру. Не слід забувати і про застосування індивідуальних засобів захисту – окуляри, респіратор, спеціальний одяг.
|
