Не поспішайте обрізувати виноград
Хочу звернути увагу читачів на такий випадок. Іноді здається, що й не було справжньої зими, бо мінімальна температура в середньому становила мінус 16—18оС. Тільки в окремі дні і навіть не дні, а години вона знижувалася до –22—23оС, що за нормальних умов не повинно негативно вплинути на вічка винограду. Проте, виявляється, що виноградники дуже постраждали від морозів. До речі, позначитися можуть й інші фактори, скажімо, наслідки минулорічної посухи, коли слабо насичені водою пагони втрачають стійкість до морозів. Аналізи на окремих сортах та ділянках після зими показали (залежно від стану кущів, навантаження, внесення добрив, зрошення), що загибель вічок на технічних і столових сортах винограду коливалася від 50—60 до 94%. А в зниженнях рельєфу, навіть у невеликих улоговинах (1,5—2 м) вічка загинули майже повністю. На поверхні снігу в деяких місцях температура може знижуватися навіть до мінус 28оС, тоді спостерігається так зване перехоплення штамбів і підмерзання однорічних молодих пагонів (на рівні снігу). Де кущі не вкриті на зиму, там наслідки зимових морозів, зазвичай, виявляються ще гіршими. А от під снігом вічка зберігаються нормально. Що необхідно робити в такому разі? Насамперед, не поспішати з обрізуванням винограду. Адже на присадибній ділянці ви встигнете його зробити протягом 1—2 днів. Раджу залишити цю роботу на кінець березня—початок квітня, коли вже чітко можна буде проаналізувати масштаби загибелі вічок, пророщуючи чубуки або розрізуючи кожний з них після вимочування. Лише зважаючи на це можна починати обрізування. Якщо загибель вічок на присадибних ділянках становитиме 50—60 або навіть 70%, то гарний урожай отримаєте тільки за рахунок пропорційного збільшення навантаження у 2—2,5 раза, залишаючи найрозвинутіші лози і достатню кількість сучків заміщення. Якщо ж загибель вічок досягне 80—90%, то на кущах раджу залишити всі нормально визрілі лози, обрізавши їх на 10—12 вічок. Спочатку необхідно зробити попереднє обрізування, а остаточне виконати одночасно з обламуванням і видаленням стрілок на початку травня, коли розпустяться вічка. Коли ж вічка загинули на 95—100%, то варто зрізати всі лози до 2—3 вічок, щоб відновити кущ за рахунок сплячих і кутових бруньок. І ще. Враховуючи минулорічне ураження виноградних кущів чорною плямистістю (звичайна чорна плямистість розвивається на перших п'яти вічках), на всіх сортах, зокрема стійких, необхідно обрізати лози на 10—12 вічок. Незважаючи на те, що перші п'ять вічок можуть загинути взимку, за рахунок подовження лоз цілком можливо отримати нормальний урожай. Напровесні, одразу після обрізування, бажано обробити кущі 2%-ним фунгіцидом ДНОК, а на початку розпускання бруньок проти чорної плямистості та хвороб деревини — 1,5%-ним розчином бордоської рідини.
М.І.Цехоновський,м. Запоріжжя
ВІД КОЛЕКЦІЙНОГО ВИНОГРАДНИКА ДО ТОВАРНОГО
Після публікації в журналі “Виноград. Вино” моєї статті “Особливості північного виноградарства” я отримав десятки листів. Це мене приємно здивувало і водночас спантеличило. Приємно, що в усіх областях України люди почали дедалі масовіше вирощувати виноград. А вразила та кількість проблем і невирішених питань, які виникають у початківців під час догляду за ним.
Як підвищити рентабельність виноградника?
Протягом кількох років я працював над проблемами зниження трудозатрат і підвищення рентабельності присадибного виноградарства. Іноді доводилося це робити навіть методом проб і помилок. Не давало спокою таке питання: як все ж таки перевести колекційний виноградник на товарне рентабельне виробництво. Адже за однакових затрат праці віддача кожного куща була іншою, іноді з різницею на 2—3 порядки. Так, на шестирічних кущах Кодрянки врожай 2000 року був 20,1;12,3;5,6;4,8 кг. Це змусило мене визначити економічну доцільність кожного куща. Мушу визнати: результати часто були невтішними. Чому так відбувалося в мене та й в інших виноградарів-аматорів? Першопричиною, гадаю, є те, що багато хто з нас висаджує виноградник, не маючи кінцевої конкретної мети, а, так би мовити, навмання. Наприклад, почув схвальні відгуки — придбав саджанець, побачив на ринку модні сорти — посадив. Виріс виноград — розчарувався. Так іноді створюються колекційні типи виноградника з великою кількістю кущів. А як щодо їхньої рентабельності? Вивчаючи проблему, переконався, що причинами незадовільної рентабельності є:
— низькі врожаї на присадибному винограднику;
— незадовільний товарний вигляд грон і ягід;
— пізнє достигання (коли на ринку багато винограду та інших фруктів і ціна на них падає);
— погане цукронакопичення, розтріскування ягід тощо.
Слід зазначити, що навіть форма і колір ягід мають значення для конкурентноздатності й ціни на виноград певного сорту. Аналізуючи вищезгадані проблеми, звернув увагу на те, що на середньорослих і середньослаборослих кущах врожаї менші. Під час викорчовування з’ясувалося, що їхня коренева система значно менша, і корені, використавши поживні речовини та основні мікроелементи навколо себе, не можуть забезпечити високого врожаю. Тому кущі швидко старіють, незважаючи на достатнє азотне і фосфорно-калійне кореневе та позакореневе підживлення.
Кореневій системі — нові сили
Вихід було знайдено — необхідно зміцнити кореневу систему, надаючи їй нових сил. По методу відсадків 1—2 нижні пагони довжиною 2—2,5 м я почав прикопувати на глибину 30—40 см. Через рік залишені кінцеві пагони обрізував і відсадок перетворювався на могутню кореневу систему. Користуючись цим методом, переводив кущі на місце раніше викорчуваних. Від маточного куща робив хрестоподібні відсадки і від цього блоку трьох кущів з єдиною кореневою системою через рік отримував гарний урожай. Цей метод прийнятний для тих, кому бракує часу — він дає змогу заощадити 2—3 роки. Середньослаборослі й середньорослі сорти необхідно перещеплювати на високорослі підщепи. Однак не завжди прищепи успадковують найкращі якості, і це також слід враховувати. Потреба в зміцненні кореневої системи наштовхнула на думку, що нові саджанці слід висаджувати відсадками 2—3-метрової довжини, укладаючи їх у яму кільцеподібно. Мушу зазначити, що садіння молодих кущів між старими неможливе, бо старі їх пригнічуватимуть. Окрім того, у мене багато кущів було розташовано так, що вони отримували однобічне освітлення листкової маси. Довелося змінювати напрямок одноплощинних вертикальних шпалер, а де було можливо — взагалі перейшов на двоплощинні, що значно підвищило якість і кількість урожаю. Серйозну увагу необхідно приділити винограднику в період закладання ембріональних квіткових бруньок, враховуючи, що від закладання квіткових утворень у бруньках до збирання врожаю минає 14—15 місяців. У цей час кущі слід поливати, позакоренево і під корінь підживлювати із застосуванням мікродобрив. Але головне — на них не повинно бути нічого зайвого, тобто необхідне раціональне обрізування частини однорічних лоз і старіших гілок, а також ретельний догляд за кущами. Оскільки кущі витрачають багато поживних речовин на пагони та листя, які активно ростуть, а нам необхідно спрямувати їхні зусилля на закладання врожаю наступного року, то розв’язати проблему можна, систематично видаляючи пасинки та проріджуючи листя тощо. Щодо погодних умов, то я постійно записую, яка була погода і середньодобова температура в червні місяці. Це мені допомагає зорієнтуватися, виконуючи осіннє обрізування та наступні операції з зеленими частинами куща. Під час усіх цих операцій звертаю увагу на відстань між вузлами й товщину пагонів. Якщо вони дрібні й тонкі, значить росли в несприятливих погодних умовах і могли навіть не закласти квіткових бруньок. Звичайно це буває в зоні 2—4-ї бруньки за середньодобової температури менше 20оС. Тому, вважаю, для укривної зони виноградарства коротке обрізування на 3—4 бруньки є ризикованим, а відтак я перестав його застосовувати.
Випробування витримують не всі сорти
Безперечно, під час закладання присадибного виноградника слід приділяти значну увагу сортовому підбору. Але яким сортам віддати перевагу, доведеться вирішувати вам самостійно. Адже нині багато фермерських і приватних господарств вирощують і продають саджанці різних сортів, що різняться за строками достигання, зовнішнім виглядом грон та смаковими якостями ягід тощо. Більшість сортів, які пропонуються, ранні, високоврожайні, стійкі до хвороб. Однак не менш важливим є також їхня пристосованість до грунтово-кліматичних умов того чи іншого регіону України. Так, спостерігаючи за “поведінкою” багатьох сортів у нашій укривній зоні, особисто я переконався, що деякі з них доведеться вибракувати. А серед тих, що пройшли випробування, можу назвати ряд сортів, зокрема Любаву, Аркадію рожеву та інші.
Сприятливі умови для запилення
Звернув увагу на те, що в моїй кліматичній зоні, де в період цвітіння часто бувають дощі й різкі зниження середньодобової температури, сорти з жіночим типом квітки погано запилюються, та й на інших сортах формуються зріджені грона або ягоди горошаться. Довелося видаляти листки в зоні квіток і провітрювати автомобільним чи настільним вентилятором. А в тих випадках, коли кущі знаходилися далеко від двостатевих і не було можливості посадити поруч кущ-запилювач, на кущах з жіночим типом квітки вирощував додатковий рукав і прищеплював на нього окуліруванням інший сорт, який за товарністю був не гірший, а строки цвітіння у них збігалися. На власному досвіді переконався, що для сортів Вікторія, Фламінго, Лора, Кеша-1, Подарунок Запоріжжю, у яких цвітіння відбувається з 12 по 18 червня, добрими запилювачами і прищепами є Томайський, Любава, Російський Сувенір, Алий-2. Кущі-запилювачі намагаюся не перевантажувати, інакше може затриматися початок цвітіння, а відтак кущі з жіночим типом квітки не встигнуть запилитися. Слід враховувати також, що на запліднення квіток дуже впливають вологість і температура повітря під час цвітіння. Скажімо, якщо в цей час стоїть спекотна суха погода, то запліднення взагалі може не відбутися. Підвищена вологість також негативно впливає на пилок, який може відсиріти.
Надмірне підживлення тільки шкодить
Одного року на сортах Ризамат, Болгарія і Плевен зібрав малий урожай. Не розібравшись у чому справа, вирішив додатково підживити великою кількістю азотних і фосфорно-калійних добрив. Однак замість очікуваного збільшення врожаю отримав жируючі пагони, а врожай ще зменшився. Пізніше, під час аналізу ґрунту, з'ясувалося, що тривалий надлишок добрив призвів до його засолення та зниження діяльності корисних мікроорганізмів. 3емля практично стала мертвою. За рахунок вологи кущі не жили, а мучилися. Довелося знімати верхній шар ґрунту, завозити новий, високоякісний, а також зменшувати навантаження на кущі. Після цього вони неначе ожили, навіть листя набуло звичайного насичено-зеленого кольору. З того часу обов’язково враховую, скільки кілограмів винограду отримав з кожного куща і намагаюся компенсувати винесення поживних речовин з ґрунту з розрахунку на 1 кг урожаю: 5—8 г азоту, 2—4 г фосфору, 6—10 г калію у чистому вигляді. З урахуванням поправочних коефіцієнтів норма на кущ становить: 200—220 г аміачної селітри, 460—500 г суперфосфату, 600—620 г калімагнезії. Один раз на 3—4 роки восени вношу по 15—20 кг курячого посліду в кільцеві рівчачки навколо куща на відстані одного метру від штамба. Для позакореневого підживлення використовую гумат, який збільшує утворення хлорофілу, що сприяє посиленню фотосинтезу. Однак гумат не можна використовувати разом з бордоською рідиною і хлорокисом міді, бо вони його нейтралізують. Особливо ефективне підживлення до цвітіння. Десятками років трава (дерен), що росла на моєму винограднику, заважала проникненню достатньої кількості вологи після атмосферних опадів, кисню в зону коренів, погіршувала аерацію та нагрівання ґрунту. Довелося перекопати міжряддя й підживити їх курячим послідом. І ще. Принцип поливу: чим більше, тим краще нерідко призводить до засолення ґрунту, вимивання поживних речовин на глибину, недосяжну для коренів, розтріскування ягід, а відтак — до значної втрати врожаю, особливо в дощову осінь. Особисто я перейшов на дозований полив з урахуванням нормативної потреби рослин у різні фази росту. Осінній зарядковий полив — 70—80 л на кущ, вегетаційний — 50—70 л на площу живлення куща. І обов’язково слід орієнтуватися на поправочні коефіцієнти для даної кліматичної зони. Нагадаю, що механічний склад ґрунту прямо впливає на врожай винограду. Тому щоб прискорити укорінення чубуків та покращити ріст і розвиток кущів, необхідно допомогти рослинам, тобто ще під час закладання виноградника ретельно підготувати ґрунт. Доглядаючи за виноградником, мені доводилося розв’язувати й інші проблеми, які нерідко виникали. Так, шестирічний кущ Єлени (V-46-46) не давав гарних урожаїв, грона в нього були масою 200—250 г. Але він мав своєрідний мускатний присмак, що подобався моїм рідним, тому й залишили кущ. Та одного разу в знайомого виноградаря побачив кущі Єлени, на яких урожай був до 8—9 кг і грона масою 500—600 г. Замислився, чому ж так відбувається? Протягом трьох років намагався збільшити віддачу від цього сорту та, на жаль, результат залишився незмінним. А причина дуже проста: виявляється, я посадив кореневласний саджанець невдалого слабкого клону, і тепер залишався лише один вихід — видалити кущ. Зважаючи на те, що якісні мікродобрива (а не підробки) купити важко, розчини для позакореневого підживлення нерідко готую сам. Зокрема роблю водний розчин попелу від спалювання лози, попередньо відстоявши його. Це надзвичайно ефективне добриво для виноградних кущів. Корисними також позакореневі підживлення рослин у період тривалої відсутності дощів, що мають багато переваг: змивають пил з листків, очищають пори, підтримують листя в активному стані, посилюючи фотосинтез. Зазвичай на кущах залишаю, залежно від розмірів грон, 20—30 пагонів, але з гронами 15—25. Нормою вважаю 9—11 пагонів на 1 м2 площі. Це забезпечує нормальну освітленість листкової маси і не виснажує кущів. Дуже важливо не перевантажувати кущі, бо інакше вони не закладають зачатків суцвіть, а якщо й закладають, то в процесі росту вони перетворюються на вусики і, як наслідок, — втрачається урожай.
Догляд за виноградником має стати приємним
Виноградарство, як на мене, — тяжка й копітка праця. Дехто з цим може не погодитися, вважаючи що вирощування винограду є, так би мовити, приємною прогулянкою по винограднику. Але ж це зовсім не так. І хоча справа ця не така вже й легка, та виноградарство в Україні поступово відроджується. І щоб прискорити цей процес, як зазначалося вище, його необхідно зробити рентабельним. Тільки тоді догляд за виноградником стане приємним, бо його власники почнуть отримувати досить вагомі прибутки. Підводячи підсумки, іноді запитую себе, яким же виявився результат виконаної роботи? Набутий під час догляду за виноградником досвід вдалося зберегти і примножити, використавши і врахувавши його. А відтак — зменшилася кількість кущів, підвищилася рентабельність виноградника, його конкурентноспроможність. Менше стало марної праці і тепер більше часу можу приділити виконанню інших агротехнічних заходів. Середня врожайність куща на моєму винограднику збільшилася на 2—2,5 кг, а на окремих кущах — до 3—4 кг. Отож, раджу і вам, шановні читачі, скористатися моїми порадами і зробити свої виноградники високорентабельними. І ще хочу нагадати, що виноградна лоза завжди відчуває турботу і сторицею віддячує своїм працьовитим турботливим господарям.
В.В.Гончаренко,Черкаська обл.
Більше уваги кишмишним сортам
Безнасінні сорти – це певна група сортів, що становлять найбільшу цінність у світовому сортименті винограду. І справа тут не тільки у відсутності в їхніх ягодах насіння, хоча це також дуже важливо, бо споживання такого винограду приємніше й естетичніше, а й у можливості ширшого використання зібраного врожаю. Так, з вирощеного безнасінного винограду навіть у кліматичних умовах Дніпропетровщини можливе виготовлення кишмишу (сушеного винограду), смак якого буде досить гармонійним, а вміст цукру – достатньо високим. Більшість безнасінних сортів не мають грубої шкірочки і їх можна використовувати для приготування компотів, соків і навіть вин. Одним словом, ці сорти мають ширші, універсальніші можливості використання порівняно з іншими сортами винограду. Традиційно вважається, що кишмишні сорти в центральній частині України дають не дуже високі врожаї, але переконаний, що це твердження стосується лише середньоазіатських сортів, дуже вибагливих до наявності довготривалого тепла з сумою активних температур не менше 3000—3500оС. Нові сучасні сорти, для виведення яких використовували європейські гібриди у різних комбінаціях, мають значно вищу стійкість до хвороб і морозів та підвищену врожайність. Цьому сприяє і виконання виноградарями певних агротехнічних заходів, зокрема формування кущів з великою площею живлення, обробка їх спеціальними препаратами, що стимулюють ріст і підвищують урожайність рослин (гіберелін, гіберсиб, тур), збільшення навантаження кущів зеленими пагонами з наступним видаленням безплідних. Усе це дає змогу отримувати високі врожаї безнасінних сортів (на рівні стандартних столових і технічних сортів). Посильний вклад у поширення та прискорене розмноження кишмишних сортів вносять науковці Росії, України, Молдови. Постійно поповнюється сортимент кишмишів завдяки творчій праці вчених Болгарії, Угорщини, Югославії, США та інших держав. До групи кишмишних сортів належать ті з них, в ягодах яких повністю відсутнє або є в невеликій кількості недорозвинуте насіння. І хоча переважна більшість безнасінних сортів має високу цукристість ягід, але вони невеликі або середні за розміром. Проте великі красиві грона масою 500—1500 г і більше повністю компенсують цей недолік. Нині у світі проводиться селекційна робота по виведенню кишмишних сортів з більшими ягодами. Важливим досягненням учених з багатьох країн є також нові сучасні сорти, що відзначаються ранньостиглістю, ошатністю грон та ягід тощо. Моя особиста зацікавленість щодо вирощування безнасінних сортів з роками дедалі зростає. У колекції знайшли своє місце сорти Кишмиш лучистий, Голд кишмиш, Ромулус, Русбол, Русбол поліпшений, Перлет, ГФ-311, ГФ-342 (Кишмиш угорський). Моїй родині подобаються сушені ягоди сортів Голд кишмиш, групи Русболів, Перлет тощо. Сорт Ромулус використовуємо для приготування вина з оригінальним смаковим букетом. Кишмиш лучистий, окрім неперевершеної краси грон і ягід, має чудовий мускатний смак і небезпідставно вважається одним з найкращих сортів у сучасному виноградарстві. Майже всі сорти, про які йшла мова, є цілком конкурентноспроможними. Реалізують їх на ринку за цінами, не нижчими, ніж за виноград сортів Кеша-1, Лора, Аркадія, Кодрянка, Надія АЗОС, Плевен комплексностійкий. Якщо ж до вищеназваних кишмишних сортів додати ще кілька нових, зокрема з пізнішим строком достигання, то можна створити так званий споживчий конвеєр винограду, про який мріє багато господарів присадибних ділянок. (Щоб визначити строки достигання, пропоную скористатися таблицею, яку я склав, вивчаючи кишмишні сорти винограду в умовах Дніпропетровщини.) Вагомим доповненням до власної аматорської колекції винограду можуть бути також сорти Кишмиш новочеркаський, Кишмиш АЗОС, Кишмиш запорізький, Кишмиш Магарача, Кишмиш молдавський. Щодо сорту Кишмиш молдавський, то мушу зазначити, що він хоча й має меншу стійкість до мільдью порівняно з іншими сортами, але переважає їх за розміром грон (800—1500 г) і ягід (5—8 г), що ставить його на один щабель з найперспективнішими сучасними сортами. Цінність Кишмишу молдавського полягає ще й у тому, що за використання поширених способів зберігання у звичайному підвалі він може зберігатися дуже довго — до 4—6 місяців, не втрачаючи при цьому своїх смакових і поживних якостей. Насамкінець хочу сказати, що сушений виноград тривалий час може зберігатися, містить велику кількість цукру, органічних кислот, багато вітамінів і мінеральних сполук. Він посилює кровообіг і володіє широким спектром лікувальних властивостей. Отож давайте приділяти більше уваги вирощуванню кишмишних сортів, що дарують людині тепло і енергію сонця у смачних соковитих ягодах!
І.К.Шрам,Дніпропетровська обл.
Про вирощування саджанців подбаємо з осені
Ви вирішили закласти власний виноградник, проте одразу ж постає питання, де придбати якісний садивний матеріал. Так уже склалося, що найчастіше саджанці купують у незнайомих людей на ринку, які здебільшого не мають ніякого уявлення про вирощування винограду. Як правило, це звичайні перекупники, мета яких – дешевше купити і дорожче продати. І якщо при цьому якість саджанця покупець може оцінити візуально, то щодо його сорту доводиться вірити продавцеві на слово. А це слово не завжди збігається з дійсністю. І згодом стає дуже прикро за згаяний час і чималі кошти, викинуті на вітер, коли розчарований початківець отримує перші врожаї. А тим часом у ваших сусідів чи знайомих росте і плодоносить виноград, який вам подобається, і ви б охоче вирощували такий же сорт на власній ділянці, отримуючи насолоду і високі врожаї смачних ягід. Ось тоді, мабуть, садівник-аматор і починає замислюватися над питанням щодо вирощування саджанців самотужки. То як же їх зрештою виростити, щоб і часу потім не шкодувати і розчарування не отримати? Розповім про свій досвід, можливо він стане комусь у пригоді.
Розпочинаємо із заготівлі лоз
Лозу нарізую на 6—8 вічок восени, після листопаду і до настання сталих морозів. Зазвичай це буває наприкінці жовтня — на початку листопада. Заготовлену лозу проти плісняви раджу обробити 0,2%-ним розчином фундазолу, а якщо цього препарату у вас немає, скористайтеся рожевим розчином марганцевокислого калію (1 г на 10 л води). Пробував обробляти лозу перед закладанням на зберігання 1%-ною бордоською сумішшю – результати теж були гарні. Зберігаю лози у підвалі, присипавши їх вологим піском (при стисканні грудочка піску повинна зберігати свою форму і не розсипатися). Температура у підвалі має бути не вище +4—6оС. Взимку заготовлені лози періодично оглядаю, перевіряючи, чи не з’явилася пліснява, і за необхідності зволожую пісок. Якщо підвалу немає, невелику кількість чубуків можна зберігати на нижній полиці холодильника у поліетиленовому пакеті. Попередньо їх нарізують завдовжки 30—40 см (на 3—4 вічка), оброблюють від плісняви і злегка підсушують. Узимку чубуки періодично дістають із холодильника, оглядають і провітрюють.
Вибір ділянки
Для вирощування якісних саджанців, що в майбутньому стануть довговічними і високопродуктивними виноградними кущами, велике значення має вибір земельної ділянки, правильна організація шкілки, передсадивний обробіток ґрунту та якість садивного матеріалу. Але спочатку зупинимося детальніше на виборі місця. Відводячи земельну ділянку під шкілку, слід виходити з того, що молода виноградна лоза надзвичайно вибаглива до світла і тепла. Тому для вирощування саджанців вибираю ділянку землі, що протягом усього дня добре освітлюється сонцем. За таких умов краще відбувається вегетація саджанців, вони менше уражуються хворобами і швидше ростуть. Загалом вважається, що виноград не вибагливий до ґрунту, але, переконаний, що якість вирощених саджанців значною мірою залежить і від ґрунтових умов та підготовки земельної ділянки. Тому починаю готувати ґрунт під шкілку заздалегідь, ще з осені. Оранку (перекопування) проводжу на глибину 25—30 см, вносячи при цьому на 1 м2 до 5 кг перегною-сипцю, 30 г фосфорних і 20 г калійних добрив. Навесні ділянку, відведену під шкілку, культивую. Періодично розпушую ґрунт з метою утримання вологи і знищення сходів бур’янів. В останній декаді квітня, за 5—7 днів до висаджування чубуків, ґрунт перекопую, вносячи при цьому 30 г азотних добрив на 1 м2. Після перекопування ділянку старанно розрівнюю граблями, а за 3—4 дні до висаджування накриваю чорною поліетиленовою плівкою, щоб краще прогрівався ґрунт, зберігалася волога і тепло, не росли бур’яни. Виконання таких підготовчих агрозаходів забезпечить у майбутньому найкращі умови для розвитку коренів і сильного росту саджанців, що сприятиме високій продуктивності виноградної шкілки.
Підготовка чубуків
Наприкінці квітня — у перших числах травня лозу дістаю з підвалу і нарізую чубуки завдовжки 30—40 см (на 3—4 вічка). Для вирощування кореневласних саджанців (щеплених не вирощую) нижній зріз роблю під самим вузлом, а верхній – на 1,5—2 см вище вічка. Нижнє вічко не виламую, воно може знадобитися у майбутньому, якщо за якихось причин надземна частина куща загине. Нарізані чубуки парафіную. Для цього на водяній бані нагріваю парафін до температури 80оС. Поряд ставлю посуд з холодною водою. Верхню частину чубука (верхнє вічко і зріз) опускаю у парафін, потім швидко витягую і занурюю у воду Цю процедуру виконую якомога швидше, щоб не запарилися і не загинули вічка. Після парафінування чубуки, зв’язані по сортах, на добу ставлю нижніми кінцями у посуд з водою, бажано з м’якою (дощовою). Щоб не підсихали чубуки, посуд з ними накриваю мокрою ганчіркою, а зверху – поліетиленовою плівкою. Після вимочування у воді для кращого коренеутворення на добу замочую їх у розчині гетероауксину або чаркору, дотримуючись інструкцій, що додаються до препаратів. Якщо ж названих препаратів немає, застосовую водний розчин гумату натрію, що прискорює утворення квітів і достигання ягід, підвищує їхню якість, а також врожайність та стійкість рослин до несприятливих навколишніх умов, — 1 чайна ложка на 10 л води. Але за використання гумату натрію раджу попередньо не вимочувати чубуки у воді, а одразу ставити на 2 доби в цей розчин, занурюючи на третину їхньої довжини. Температура у приміщенні має бути 20—25оС. Після вимочування складаю чубуки у мокру мішковину, а зверху обгортаю їх поліетиленовою плівкою. Тепер вони готові до висаджування. До речі, після вимочування розчини стимуляторів можна вилити під плодоносні кущі або згодом полити висаджені чубуки.
Садіння — важливий етап
Починаю висаджувати чубуки у перших числах травня. Перед цим плівку, якою накривав ділянку для майбутньої шкілки, згортаю в рулон. Ґрунт, де планую висадити перший ряд чубуків, промиваю двома відрами теплої води за температури близько 30оС. Знову розгортаю плівку над місцем майбутнього ряду, зверху кладу на неї рейку або металеву трубку завдовжки 1,5 м, що відповідає ширині плівки. Потім роблю на ній мітки через кожні 10 см і навпроти цих позначок ножем з нешироким лезом прорізую отвори, куди і висаджую чубуки винограду, заглиблюючи їх у ґрунт на 10—15 см. Відступаю від цього ряду чубуків на 45 см, знову поливаю ґрунт водою, розгортаю плівку, роблю отвори і висаджую другий ряд. Так повторюю, доки не буде засаджена вся ділянка. Після цього кожний ряд чубуків поливаю зверху по плівці відром теплої води, щоб зникли (замулилися) порожнини, які утворилися під час висаджування. Краї плівки притискаю металевими прутиками або дерев’яними рейками, щоб її не здував вітер. Хочу звернути увагу читачів і на такий важливий момент. Під час набубнявіння вічок необхідно уважно оглянути рослинки, зайві обламати, залишаючи для росту лише одне — верхнє. Проводити цю операцію до садіння чубуків недоцільно, оскільки верхнє вічко може виявитися нежиттєздатним. Більше ніяких операцій, у тому числі й зелених, щодо формування саджанців протягом вегетації не виконую.
Підживлення і поливи
Вперше підживлюю саджанці курячим послідом (1:20), настояним протягом кількох днів. Роблю це наприкінці травня, приблизно через місяць після висаджування чубуків, поєднуючи підживлення з поливом. На 1 ряд завдовжки 1,5 м витрачаю 1 відро настою і 1—2 відра води (залежно від вологості ґрунту). Друге підживлення виконую через 15—20 днів після першого повним розчином основних мінеральних добрив з додаванням гумату натрію (2 г на 10 л). Ще через два тижні знову підживлюю рослини настоєм курячого посліду у тих самих дозах, що й першого разу. Поливаю шкілку за необхідності. Контроль за станом вологості ґрунту проводжу раз на тиждень — піднімаю край плівки і візуально встановлюю вологість ґрунту та необхідність поливу. Для кращого визрівання приросту в серпні тричі з інтервалом у 7—10 днів позакоренево підживлюю рослини розчином фосфорних і калійних добрив. Готую його так: 200 г суперфосфату заливаю водою і настоюю 1—2 доби, періодично помішуючи. У другій посудині розчиняю 100 г сірчанокислого калію. Потім розчини обережно знімаю з осаду, заливаю в обприскувач і додаю води, доводячи об’єм до 10 л. Тепер можна підживлювати рослини. Нагадаю, що розчини готують у скляному або емальованому посуді. У разі відсутності мінеральних добрив, їх можна замінити деревним попелом, що містить багато калію, а також фосфор та інші поживні речовини. Для приготування настою беру літрову банку попелу і заливаю її 10 л води, настоюю протягом 2 діб. Потім проціджую і обробляю шкілку по “зеленому конусу”. Вирощування шкілки на плівці, вважаю, має багато переваг, зокрема запобігає розтріскуванню ґрунту, довше зберігає вологу. До того ж, під час кожного поливу або дощу корисні речовини потрапляють безпосередньо до коренів рослин і підживлюють їх.
Щоб саджанці росли здоровими
За сезон, аби запобігти ураженню молодих рослинок хворобами і шкідниками, 3—4 рази обробляю шкілку хімічними препаратами. Перший і другий раз роблю це одночасно з обробкою плодоносного виноградника: вперше за 7—10 днів до цвітіння, а вдруге – коли ягоди будуть завбільшки з горошину. Решту обробок виконую в разі необхідності. Хімічні препарати обов’язково чергую: перший раз використовую арцерид (30 г на 10 л води), другий – 1%-ну бордоську суміш, а третій раз оброблюю ридомілом голд (25 г на 10 л). Для боротьби з оїдіумом до вищеназваних розчинів додаю 3—4 г ТІЛТ-250 або 100 г колоїдної сірки. Добрі результати у боротьбі з цією хворобою отримував, коли обробляв шкілку байлетоном, 25% — 5 г на 10 л води. За такого догляду саджанці винограду виростають здоровими і сильними. Отож, особисто я переконаний, що при вирощуванні саджанців немає нічого другорядного і несуттєвого, а неякісний догляд у майбутньому може позначитися на довговічності й урожайності виноградних кущів. Із задоволенням відповім усім виноградарям-початківцям на питання, які їх зацікавили.
В.І.Пришляк,Черкаська обл.
|
